До дня художника муніципальна галерея підготувала виставку до ювілею видатного українського графіка – Віктора Ігуменцева. Всі охочі зможуть побачити графічну серію «еротична лірика» за мотивами віршів радянських поетів.
…Нам пророкували кінець історії. Ми вірили і чекали, що в унісон з руйнуванням старих будівель, що маркували давноминулі епохи, руйнуватимуться кордони, зникатимуть ідентичності, Іншості й усі небезпеки, котрі вони з собою несуть. Ця ілюзія розвіялася аж надто швидко, змусивши нас зануритись вглиб, всередину, шукати там коріння, точки прив’язки, шукати себе як частинку спільності, губити дорогою всі страхи і комплекси національної меншовартості…
…Якщо зосереджуватись на художній спільноті, то серед інших до східного прикордоння нашої країни наближеним був і Віктор Ігуменцев, художник-графік, творчість якого вже з перегляду перших чорно-білих відтисків дає відповідь на поставлене запитання.
У впевненій ритміці ліній, чітких композицій ми бачимо образи українських сіл з полями, пагорбами, далекими горизонтами, розкиданими будинками довкола Сіверського Дінця, де сільськогосподарська праця, війна, вітальні масові гуляння сплітаються у нерозривну круговерть, почергово заміщуючи одне одного. Це може бути Червоний Яр, село на Луганщині, де Віктор Ігуменцев народився в 1939 році, але може бути і будь-яке інше українське село чи містечко, адже всі вони ділять між собою спільні візуальні архетипи, спільні травматичні досвіди минулого і спільні надії.
В своїх спогадах Віктор Ігуменцев з натхненням повертається у дитинство, описує повоєнні будні, котрі він проживав в оточенні самотніх «велично-могутніх, з нерозтраченою пристрастю» жінок. Їхню наповненість через край соками життя, здавалося б, дуже складно передати сухою графічною технікою, але це завдання художник виконує напрочуд вправно, дозволяючи жіночим обрисам оживати, постійно балансуючи між чуттєвою фемінністю і потужною маскулінністю. Героїні Ігуменцева мимоволі пов’язуються в пам’яті з поетичними образами жінок у Сергія Жадана, рупора сучасності, котрий надав Сходу голос і можливість саморефлексивного аналізу. ..(…цитата)
В інших серіях робіт жінки втрачають матеріальність, виструнчуються і перетворюються на святих, що залишили абстрагований площинний простір ікон, аби розділити мучеництво зі своїм народом. Вони блукають в тих самих просторах, де нещодавно ми бачили мирні пасторальні сюжети, маркують собою непоправні втрати, але роблять це мовчки, натяками, напівтонами. Сама ж війна, як писала С’юзен Зонтаг, залишається непредставимим досвідом, котрий не піддається словам і вислизає від визначень…
Наталія Шостак/мистецтвознавець