Усе має своє коріння – те, з чого усе починалось. Починався світ. Починалась людина.
Поступово світ навколо змінювався, він переставав бути небезпечним, він набував зручних форм.
Світ – це горщик в руках майстра, в руках людини, яка поступово перетворювала речі на залізо, роблячи світ максимально комфортним. Розвивалось мистецтво, техніка, будувались пароплави, лайнери, космічні кораблі, мегаполіси, відбувались війни, соціальні катаклізми, людина проходила тернистий і довгий шлях до комфортного існування. Втрачаючи власне «Я», все більше занурюючись у систему, провалюючись у темряву ринкових відносин, розчиняючись серед речей, людина перетворюється на машину, на зав’язану в інформаційну сітку одиницю. Але у нас є кров і пам’ять, є земля з якої ми вийшли і в яку повернемося. Пам’ять просочується, наче пісок, кров кличе глухими ударами, вона нарощує свою силу, і простір повниться ритмами і звуками, які ведуть за собою…