Ідея проекту полягає у взаємодії мистецтва з природою, даючи можливість рукотворному об’єкту звузити відстань між ними і стати частиною природного ландшафту. У хаосі сучасного життя стирається грань між реальністю та віртуальним світом, між минулим і теперішнім, між особистим і загальним. Метою проекту є показати, як можна встановлювати дистанцію в часі, долати відстань, наближатись до минулого чи навпаки втрачати зв’язок.
Коли зображення розміщується у природному середовищі, це завжди авантюра. Оскільки кожен раз об’єкт виглядає по-новому, і змінюється в залежності від того, як змінюється сама природа (час доби, погодні умови). Об’єкти стають символічним візуальним відбитком внутрішнього єства людини, в якому злились разом спадок минулого та потенціал, що визначає майбутнє. Цю ідею підкреслюють матеріали та засоби, які було обрано для проекту. Прозора плівка дозволяє бачити об’єкти наскрізь, неначе оминаючи прірву століть. Об’єкти розчиняються у навколишньому пейзажі, тим самим об’єднуються з природою і навіть стають з нею одним цілим. Дзеркала – відображають навколишнє середовище, завдяки чому глядач може потрапити в «поле зору» об’єкту та стати невід’ємною його частиною. Таким чином можна спостерігати за трансформацією і адаптацією об’єкта до нового середовища, схоже на те, як це робить людина.
Орнамент, що має унікальну властивість відтворювати світогляд епох та народів, в проекті також, розглядається, як найдавніша та найвитонченіша форма абстракції. Спираючись на стилістику етнічних слов’янських мотивів і перетворюючи їх у сучасному звучанні, в проекті не використовується конкретних образів, символів або елементів з народної творчості. Всі зображення – це моя фантазія. Я використовую одну зі старих графічних технік – трафаретний друк. Це своєрідний пошук синтезу між давніми часами і сьогоденням.
Композиція на об’єктах задумана таким чином, щоб підкреслити зв’язок з давніми (першими) зображеннями, коли використовувалася статика, зображення вирішувалися плоскостно і декоративно. Неначе це перше зображення з зашифрованими символами і знаками.
Озираючись у минуле, можна відчути себе прозорою плівкою, без прикрас. Застиглим кадром, трафаретом, який відображає особисті спогади та своє коріння. Трафаретом, який проходить через покоління в покоління. Немов ДНК, що за своєю суттю також є патерном – орнаментом, в якому природа заклала код Життя. Проект «Відстань» – це пошук культурної ідентичності, вкоріненої в архаїці, та нових форм презентації, діалогу з минулим в реаліях сьогодення. Адже, людство завжди прагнуло знайти шляхи збереження та кодування інформації.